Історія міста Семенівки

Семенівка - місто районного підпорядкування, районний центр Чернігівської області. У східній частині протікає річка Ревна (ліва притока Снова, басейн Десни). Через територію міста також протікає права притока Ревни - річка Дрестна. Місто розташоване за 295 километрів на північний схід від Києва і за 156 кілометрів від обласного центру Чернігова (по автодорогам)[1]. Населення - 7792 чоловік (за даними Державної служби статистики України на 1 січня 2022 року).

Заснування Семенівки

Містечко Семенівка було засноване Семеном Самойловичем (сином гетьмана Івана Самойловича), коли він був Стародубським полковником (1680-1685 роки)[2, стр.429]. 14 лютого 1680 року гетьман Іван Самойлович видав своєму старшому сину Семену Самойловичу універсал на села Гремяче (Гремяч), Борщов, Перегон і слободу Гудовку з " млинами и всеми угодьями, лежащими в Стародубском полку за воинские труды, которые он уже успел совершить, и за заслуги перед царем и гетманским войском"[3, стр.296-297].

Гетьман Іван Самойлович

Невдовзі після придбання маєтків Семен Самойлович був призначений Стародубським полковником [2, стр.23]. 6 березня 1680 року Семен Самойлович отримав грамоту царя Федора Олексійовича на ці маєтки [3, стр.299]. Після смерті Семена Самойловича на його місце гетьман поставив іншого сина, Якова, але він пробув Стародубським полковником лише близько року [2, стр.26-27]. Після невдалого кримського походу московських і гетьманських військ під керівництвом Василя Голіцина Іван Самойлович був звинувачений в зраді і відправлений разом із сином Яковом до Сибіру. На місце гетьмана Самойловича заступив Іван Мазепа, який своїм універсалом від 17 жовтня 1687 року залишив села Гремяче (Гремяч) и Семенівку "со всеми пожитками и угодьями" у власності вдови Семена Самойловича Марії Самойлович [3, стр.297-298]. Потім, після смерті Марії Самойлович у 1709 році, гетьман Іван Скоропадський затвердив села Семенівка і Гремяч за Михайлом Корсаком, її зятем [3, стр.298-299], що було підтверджено грамотою Петра I від 9 червня 1718 року [3, стр.301-302]. Семенівкою володіли нащадки Корсаків фактично до відміни кріпосного права у 1861 році.

Семенівка у XVIII-XIX століттях

За часів московсько-шведського протистояння в період Північної війни 1700-1721 років у жовтні 1708 року в селі Семенівка стояли передові частини військ щведського короля Карла XII [4, 831-832, 846, 852-854].Як свідчать історики, 26 жовтня 1708 року біля містечка Семенівка гетьман Іван Мазепа звернувся з промовою до козаків,закликаючи "из видимых зол, нас обышедших, избрать меньшее", і виклав пункти домовленостей з Карлом XII [5, стр.504-506]. З часів заснування і до ліквідації полкового устрою на Лівобережній Україні у 1782 році Семенівка належала до Стародубського полку. На средину XVIII століття Семенівка входила до складу Топальської сотні Стародубського полку [6, стр.210]. Після створення намісництва у 1782 году Семенівка отримала статус містечка і стала волосним центром Новоміського повіту Новгород-Сіверского намісництва. У грудні 1796 року замість намісництва була створена Малоросійська губернія [7, стр.64]. Малоросійська губернія існувала до 1802 року, потім була розділена на Чернігівську і Полатвську губернії [8, стр.87]. В 1809 році Нове Місто стало заштатним, а повітовим містом став Новозибків (після перетворення слободи Зибкої на місто), і повіт почав іменуватися Новозибківським [2,стр.451].

Семенівка з початку XX століття до сучасності

В липні 1919 року населені пункти Новозибківського повіту, в тому числі і Семенівка, були віднесені до новоствореної Гомельської губернії і долучені до складу РСФСР [9, стр.23]. 1 листопада 1924 року Семенівка отримала статус селища міського типу. У 1923 році на территорії України замість повітів та волостей у межах губерній були створені округи і райони, а в 1926 році колишня Семенівська волость Гомельської губернії була передана УРСР і увійшла до складу Глухівського округу. Був утворений Семенівський район з центром у м.Семенівка [10, стр.399-400]. Після утворення Київської області у лютому 19312 року Семенівський район був включений до складу Київської області, а з 15 жовтня 1932 року Семенівка - районний центр новоствореної Чернігівської області [11, стр.169-171]. 31 жовтня 1958 року Семенівці було надано статус міста районного підпорядкування [12, стр.104].

Семенівка після Другої Світової війни

Цікаве посилання про Семенівку

Семенівка, залізничний вокзал

Храм Казанської Божої Матері

Храм Казанської Божої Матері на момент побудови 1874 рік. Цю кам'яну церкву збудували на місці зруйнованого дерев'яного храму св.Михайла на центральній площі міста, яка у ті часи мала назву Базарна.(сучасна назва - Червона площа) у 1935 році церкву було перетворено на склад, а священника розстріляно

Спасо-Преображенська церква (фото кінця 19 ст), зруйнована у часи другої світової війни

центральна частина міста

Німецьке фото 1941 року Богородицької церкви. зруйнована комуністами у 1960 році.

готель Ревна, збудований на місці зруйнованої Богородицької церкви

герб міста Семенівка

будинок нотаріуса Попова (він володів ним до 1918 року)

місцева газета часів голодомору 1930х років

Джерела:

1. http://della.com.ua/distance/

2. А.М. Лазаревский Описание старой Малоросии Том 1 Полк Стародубский - К., 1888

3. Український архів Том I Генеральне слідство про маєтності Стародубського полку - К., 1929

4. Письма и бумаги императора Петра Великого Т ом 8 Выпуск 2 - М., 1951

5. М. Маркевич Історія Малоросії/Відп. ред. Ю.С. Шемшученко - К., 2003

6. В.М. Заруба Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648_1782 рр.-Дніпропетровськ, 2007

7. О.Гринь До історії Новгород-Сіверського намісництва//Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини: Матеріали науково-практичної конференції(Чернігів, 4 жов. 2007р.)/За ред. С.А. Леп'явка, В.М. Бойка - Ніжин, 2007

8. Р. Воробей Адміністративно-територіальний устрій Чернігівської губернії: джерела дослідження//Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини: Матеріали науково-практичної конференції(Чернігів, 4 жов. 2007р.)/За ред. С.А. Леп'явка, В.М. Бойка - Ніжин, 2007

9. С.И. Сулькевич Административно-политическое строение Союза ССР (Материалы о территориальных образованиях с 1917 г. по1 июля 1925г.) - Ленинград, 1926

10. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України № 61 28 жовтня 1926 р. Відділ I - К., 1926

11. Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины № 28 30 октября 1932 р. - Х., 1932

12. Відомості Верховної Ради Української РСР №5 31 травня 1958 р.

Історія Ічні

Історія назви міста Ічні
Ічня – районний центр Чернігівської області, місто районного підпорядкування. Розташоване на обох берегах річки Іченьки (ліва притока Удаю, басейн Сули) за 176 кілометрів на північний схід від Києва і за 153 кілометра від обласного центра Чернігова (по автодорогам)[1]. Населення – 10390 чоловік (за даними Державної служби статистики України на 1 січня 2022 року).

Походження назви Ічня

Існує припущення, що в часи до монголо-татарського нашестя на місці сучасної Ічні було невелике поселення Яськове [2, стор.4]. Назва Ічня походить від назви річки, на якій розташоване місто. Назва Іченька, або Ічень, має татарське походження та означає «водопій». Вона може вказувати на те, що тут колись була розташована стоянка татар з хорошим водопоєм для худоби [3, стор. 494 – 495]. В документах XVII століття зустрічались форми «Ічанський полк», «Ічанська сотня» і т.д., пізніше, в XVIII столітті, почали писати «Іченська сотня», «Іченська земля». Назва «Ічнянський район», «Ічнянська земля» остаточно закріпилась у XX столітті [2, стор.4].

Ічня у складі Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої

У XV столітті територія сучасної Ічні була частиною величезних володінь магнатів Глинських на Переяславщині та Чернігівщині. На початку XVI століття землі Глинських, які на той час потрапили в опалу, були роздані литовським феодалам, а після об’єднання Литви з Польщею у 1569 році (Люблінсьа унія) землі Лівобережної України перейшли у власність польсьих королів [2, стор.6]. У 1578 році король Стефан Баторій віддав для осадження людьми пустище у Черкаському та Канівському старостві по річках Сула, Удай і Солониця з річками й озерами, аж до гирла Дніпра шляхтичу Михайлові Байбузі, за вірну службу королю і Речі Посполитій [4, стор.85 – 87]. В грамоті Сигізмунда III за 1590 рік вказується, що Михайло Байбуза з власної волі передав права на землі, дані йому за привілеєм Стефана Баторія, князю Олександру Вишневецькому, та затверджуюься права Олександра Вишневецького, на той час старости черкаського, канівського та любецького, на ці території [5, стор.123 - 125]. На початок повстання 1648 – 1654 років під проводом Богдана Хмельницького територія сучасної Ічні була частиною володінь князів Вишневецьких. Як вказував О.М. Лазаревський, Ічня у середині XVII століття була, напевно, найбільш населеним пунктом Прилуцького полку. Ічня була на той час зовсім на старим поселенням, і її населення швидко збільшувалось [6, стор.223]. З 1648 року Ічня стала центром окремого Іченського (Ічнянського) полку, котрий в 1649 році, після Зборівської угоди, був приєднаний до Прилуцького полку [7, стор.146].

Ічня у складі Російської імперії

У 1662 – 1663 роках у містечку Ічня відбувались події, пов’язані з боротьбою за гетьманську булаву на Лівобережній Україні. У 1662 році Ніжинський полковник Василь Золотаренко, який сам намагався здобути гетьманську булаву, зрозумівши, що він був ошуканий козаками, вирішив увійти у приязнь до Якова Сомка (Переяславського полковника, котрий на той час був наказним гетьманом), одного з претендентів на обрання у гетьмани. Він зібрав в Ічні у Соборній церкві декілька полковників, старшин, сотників та знатних козаків і змусив їх визнати гетьманом Якова Сомка, і сам йому присягнув. Після того, як на Чорній раді біля Ніжина гетьманом було обрано запорозького кошового Івана Брюховеьцкого, Яким Сомко був взятий у Ніжині під варту, ацерква, у якій йому присягали на гетьманство, і саме містечко Ічня були спалені вщент [8, стор 57, 64]. Після відміни полкового устрою на Лівобережній Україні у 1782 році містечко Ічня увійшло до складу Борзенського (Борзнянського) повіту Чернігівського намісництва. У 1796 році замість намісництв на Лівобережній Україні була утворена Малоросійська губернія. У 1802 році Малоросійська губернія була розділена на Чернігівську та Полтавську губернії. Ічня у складі Борзенського повіту відійшла до Чернігівської губернії. На кінець XIX століття в Ічні проживало 9736 чоловік [9, стор.263].

Ічня у XX столітті

У 1923 році в результаті адміністративно-територіальної реформи у Чернігівській губернії замість повітів було створено п’ять округів, а замість волостей – райони. Ічня стала центром Іченського району Ніжинського округу [10]. У 1925 році губернії були ліквідовані, у 1930 році також були ліквідовані округи. У лютому 1932 року, після створення Київської, Одеської та Харківської областей, більша частина сучасної Чернігівської області увійшла до Київської та Харківської областей. У жовтні 1932 року була створена Чернігівська область, яка складалася з 29 районів, серед яких також Ічнянський [11, стор.110]. З 1957 року Ічня – місто районного підпорядкування [12, стор.113].

Джерела:

1. http://della.com.ua/distance/

2. Балабай В.І. На землі Ічнянській - Ніжин, 2004

3. Историко-статистическое описание Черниговской епархии Книга VI – Чернигов, 1874

4. Чтения в историческом обществе Нестора-Летописца Книга XIV Выпуск II/Под ред. Н.П. Дашкевича - К., 100

5. Чтения в историческом обществе Нестора-Летописца Книга XIV Выпуск III/Под ред. Н.П. Дашкевича - К., 1900

6. А.М. Лазаревский Описание Старой Малороссии Том 3 Полк Прилуцкий - К., 1902

7. В.М. Заруба Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648_1782 рр.-Дніпропетровськ, 2007

8. А. Ригельман Летописное повествование о Малой России, ее народе и козаках вообще Часть II - М., 1847

9. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г./Под ред. Н.А. Тройницкого - СПб., 1905

10. Вісті ВУЦВК №47 3 березня 1923р.

11. В.Половець Адміністративно-територіальний устрій Чернігівської області(1917-1932 рр.)//Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини: Матеріали науково-практичної конференції(Чернігів, 4 жов. 2007р.)/За ред. С.А. Леп'явка, В.М. Бойка - Ніжин, 2007

12. Відомості Верховної Ради Української РСР №4 31 травня 1957р.

знайти на карті України

Ічня, залізничний вокзал. Будівля відновлена у 1963-1964 роках

Воскресенська церква. Побудована у 1810 році на місці церкви, де у 1662 році Переяславського полковника Якима Сомка обрали гетьманом

Миколаївська церква. Будівля II половини XIX століття. Відновлена у 2007 році

Історія Борзни

Історія назви міста Борзни
Борзна – місто районного підпорядкування [1, стор.201], районний центр Чернігівської області, розташоване на берегах річки Борзенки (правої притоки Борзни, басейн Десни) за 130 кілометрів на південний схід від обласного центра Чернігова і за 186 кілометрів від Києва (по автодорогам) [2]. Населення 9454 чоловік (за даними Державної служби статистики України на 1 січня 2022 року).

Заснування Борзни. Борзна у складі Чернігівського воєводства

Час заснування Борзни точно не відомий, однак є підстави припустити, що ще у XII столітті тут існувало поселення, яке було зруйноване під час монголо-татарського нашестя 1239 – 1240 років. У кінці XV століття після довгих років запустіння тут з’явився хутір Селище. У середині XVI століття це було вже село, яке почало називатися Борзною від однойменної річки [3, стор.198 - 199]. Найбільш активне заселення Борзни припадає на I половину XVII століття. До цього періоду відносяться і перші згадки про місто. У 20 – х роках XVII століття Борзна була вже чималим містом [4, стор.69]. За подимним реєстром Чернігівського воєводства 1638 року, Борзна була в той час одним із самих населених міст Чернігівщини – 202 дими (домогосподарства) [5, стор. 12 - 13]. В результаті війни між Московським царством і Великим князівством Литовським 1500 – 1503 років територія, де знаходиться сучасна Борзна, увійшла до складу Московського царства, а після Деулінського перемир’я 1618 року потрапила під владу Польщі. У 1634 році Борзна отримала Магдебурзьке право. На 1635 рік на території Чернігово-Сіверщини було створене Чернігівське воєводство, куди увійшла і Борзна.

Борзна - центр сотні Борзнянського і Ніжинського полку

З початком визвольної війни Б. Хмельницького, у 1648 році, Борзна стала сотенним містом Борзнянського полку, а з 1649 року, після його розформування, була включена до Чернігівського полку. З 1654 до 1655 рік Борзнянська сотня знову входила до Борзнянського полку, відновленого на короткий час, а потім була передана до Ніжинського полку. У 1764 році територія сотні була розділена на два підрозділи (фактично дві сотні), які проіснували до ліквідації полкового устрою на Лівобережній Україні у 1782 році [6, стор. 119]. Ось як виглядала Борзна за описами XVII століття: місто Борзна стоїть на річці Борзні, посад (населена торгово-реміснича частина міста) обгороджений – на земляному насипу поставлений дубовий острог (частокіл). У тій огорожі двоє воріт проїжджих, на воротах башта та дві глухі кутові башти, вкриті тесом; на воротах у башті три пищалі залізні чавунні, навколо того острогу з двох сторін від річки Борзни зроблено рів. До річки Борзни на острові було влаштовано інше містечко (огорожа), біля великого острогу між річкою Борзною, у тій огорожі були також ворота проїжджі, чотири башти глухі вкриті тесом, навколо тієї огорожі з однієї сторони від проїжджих воріт зроблено рів, через той рів перекинуто міст. За тією огорожею був панський двір [7, стор. 180 -181]. У серпні 1655 року Іван Золотаренко, у той час наказний гетьман, отримав царську дарчу грамоту на містечко Глухів і Борзну, оскільки Батурин, який йому був виділений у 1654 році, увесь згорів [8, Документ № 35 стор. 785 - 786]. Після Чорної ради під Ніжином, коли гетьманом було обрано Брюховецького, переяславський полковник і наказний гетьман Сомко (другий претендент на гетьманську булаву), а з ним його прибічники були спочатку кинуті до в’язниці у Ніжинському замку, а потім, осінню того-ж року після звинувачень у зраді, Сомко з полковниками ніжинським Васютою (Василем Золотаренком) і чернігівським Оникієм були страчені у Борзні, а інші, які підтримували Сомка, були відправлені у заслання до Москви [9, стор. 28 – 29]. У 1729 – 1730 роках був проведений перепис маєтностей Ніжинського полку, згідно з яким місто Борзна, за розповідями старожилів, за гетьмана Брюховецького, Многогрішного, Самойловича, Мазепи і Скоропадського, посполиті (селяни) ні у чиєму підданстві не були [10, стор.418 - 422].

Борзна в кінці XVIII – XX столітті

После создания Черниговского наместничества в 1782 году местечко Борзна стало "настоящим городом"(было назначено центром уезда). Всех жителей на 1786 год было 6595 человек[11, стр.418-422]. Черниговское наместничество просуществовало до 1786 года, затем его территория вошла в состав Малороссийской, а с 1802 года-Черниговской губернии. В 1925 году в Черниговской губернии вместо уездов было создано пять округов, а вместо волостей-районы. Борзна стала районным центром Конотопского округа. В том же году губернии были ликвидированы. В ферале 1932 года, когда была создана Киевская область, территория Борзнянского района вошла в ее состав, а в октябре того же года, когда области были разукрупнены и была создана Черниговская область, Черниговской области был передан, в том числе, и Борзнянский район, раньше отнесенный к Киевской области[12, стр.107 – 110].

Походження назви Борзна

Існує декілька версій походження назви Борзна. За однією з них, назва міста походить від назви річки Борзна, і в основі її лежить корінь борз – швидкий. Борзна – річка з колись швидкою течією. На Чернігівщині є ще гідроніми з подібним значенням. Так, у Сосницькому районі є невелика річка Прудка і ручай з такою-ж назвою (Прудка) в околицях села Кудрівки Сосницького району, права притока Убіді [13, стор.31].

Джерела:

1. Відомості Верховної Ради УРСР №33, 2 вер.1966р.

2. http://della.com.ua/distance/

3. Історія міст і сіл Української РСР Чернігівська область – К., 1972

4. М. Маркевич Історія Малоросії/За за.ред.акад.Ю.С. Шемшученка – К., 2003

5. П. Кулаковський Чернігівщина на картах Боплана//Сіверянський літопис №1 2003

6. В.М. Заруба Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648 – 1782 рр. – Дніпропетровськ, 2007

7. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки – /Упор. Ю. Мицик, М. Кравець – К., 2003

8. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России Том XIV – СПб.,1889

9. Самійло Величко Літопис Том 2/Переклав з книжної укр.мови В.Шевчук – К.,1991

10. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729-1730 г.//Материалы для истории экономического, юридического и общественного быта Старой Малороссии, издаваемые под ред. Н.П.Василенка Выпуск 1 – Чернигов, 1901

11. А. Шафонский Черниговского наместничества топографическое описание(1786 год) - К., 1851

12. В.Половець Адміністративно-територіальний устрій Чернігівської області(1917-1932 рр.)//Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини: Матеріали науково-практичної конференції(Чернігів, 4 жов. 2007р.)/За ред. С.А. Леп'явка, В.М. Бойка - Ніжин, 2007

13. Ю.С. Виноградський Назви міст, сіл та річок Чернігівщини//Мовознавство Наукові записки Том XIV - К., 1957

Знайти на карті України

Річка Борзенка біля Борзни

Борзна, у центрі міста