Історія Ічні

Історія назви міста Ічні
Ічня – районний центр Чернігівської області, місто районного підпорядкування. Розташоване на обох берегах річки Іченьки (ліва притока Удаю, басейн Сули) за 176 кілометрів на північний схід від Києва і за 153 кілометра від обласного центра Чернігова (по автодорогам)[1]. Населення – 10390 чоловік (за даними Державної служби статистики України на 1 січня 2022 року).

Походження назви Ічня

Існує припущення, що в часи до монголо-татарського нашестя на місці сучасної Ічні було невелике поселення Яськове [2, стор.4]. Назва Ічня походить від назви річки, на якій розташоване місто. Назва Іченька, або Ічень, має татарське походження та означає «водопій». Вона може вказувати на те, що тут колись була розташована стоянка татар з хорошим водопоєм для худоби [3, стор. 494 – 495]. В документах XVII століття зустрічались форми «Ічанський полк», «Ічанська сотня» і т.д., пізніше, в XVIII столітті, почали писати «Іченська сотня», «Іченська земля». Назва «Ічнянський район», «Ічнянська земля» остаточно закріпилась у XX столітті [2, стор.4].

Ічня у складі Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої

У XV столітті територія сучасної Ічні була частиною величезних володінь магнатів Глинських на Переяславщині та Чернігівщині. На початку XVI століття землі Глинських, які на той час потрапили в опалу, були роздані литовським феодалам, а після об’єднання Литви з Польщею у 1569 році (Люблінсьа унія) землі Лівобережної України перейшли у власність польсьих королів [2, стор.6]. У 1578 році король Стефан Баторій віддав для осадження людьми пустище у Черкаському та Канівському старостві по річках Сула, Удай і Солониця з річками й озерами, аж до гирла Дніпра шляхтичу Михайлові Байбузі, за вірну службу королю і Речі Посполитій [4, стор.85 – 87]. В грамоті Сигізмунда III за 1590 рік вказується, що Михайло Байбуза з власної волі передав права на землі, дані йому за привілеєм Стефана Баторія, князю Олександру Вишневецькому, та затверджуюься права Олександра Вишневецького, на той час старости черкаського, канівського та любецького, на ці території [5, стор.123 - 125]. На початок повстання 1648 – 1654 років під проводом Богдана Хмельницького територія сучасної Ічні була частиною володінь князів Вишневецьких. Як вказував О.М. Лазаревський, Ічня у середині XVII століття була, напевно, найбільш населеним пунктом Прилуцького полку. Ічня була на той час зовсім на старим поселенням, і її населення швидко збільшувалось [6, стор.223]. З 1648 року Ічня стала центром окремого Іченського (Ічнянського) полку, котрий в 1649 році, після Зборівської угоди, був приєднаний до Прилуцького полку [7, стор.146].

Ічня у складі Російської імперії

У 1662 – 1663 роках у містечку Ічня відбувались події, пов’язані з боротьбою за гетьманську булаву на Лівобережній Україні. У 1662 році Ніжинський полковник Василь Золотаренко, який сам намагався здобути гетьманську булаву, зрозумівши, що він був ошуканий козаками, вирішив увійти у приязнь до Якова Сомка (Переяславського полковника, котрий на той час був наказним гетьманом), одного з претендентів на обрання у гетьмани. Він зібрав в Ічні у Соборній церкві декілька полковників, старшин, сотників та знатних козаків і змусив їх визнати гетьманом Якова Сомка, і сам йому присягнув. Після того, як на Чорній раді біля Ніжина гетьманом було обрано запорозького кошового Івана Брюховеьцкого, Яким Сомко був взятий у Ніжині під варту, ацерква, у якій йому присягали на гетьманство, і саме містечко Ічня були спалені вщент [8, стор 57, 64]. Після відміни полкового устрою на Лівобережній Україні у 1782 році містечко Ічня увійшло до складу Борзенського (Борзнянського) повіту Чернігівського намісництва. У 1796 році замість намісництв на Лівобережній Україні була утворена Малоросійська губернія. У 1802 році Малоросійська губернія була розділена на Чернігівську та Полтавську губернії. Ічня у складі Борзенського повіту відійшла до Чернігівської губернії. На кінець XIX століття в Ічні проживало 9736 чоловік [9, стор.263].

Ічня у XX столітті

У 1923 році в результаті адміністративно-територіальної реформи у Чернігівській губернії замість повітів було створено п’ять округів, а замість волостей – райони. Ічня стала центром Іченського району Ніжинського округу [10]. У 1925 році губернії були ліквідовані, у 1930 році також були ліквідовані округи. У лютому 1932 року, після створення Київської, Одеської та Харківської областей, більша частина сучасної Чернігівської області увійшла до Київської та Харківської областей. У жовтні 1932 року була створена Чернігівська область, яка складалася з 29 районів, серед яких також Ічнянський [11, стор.110]. З 1957 року Ічня – місто районного підпорядкування [12, стор.113].

Джерела:

1. http://della.com.ua/distance/

2. Балабай В.І. На землі Ічнянській - Ніжин, 2004

3. Историко-статистическое описание Черниговской епархии Книга VI – Чернигов, 1874

4. Чтения в историческом обществе Нестора-Летописца Книга XIV Выпуск II/Под ред. Н.П. Дашкевича - К., 100

5. Чтения в историческом обществе Нестора-Летописца Книга XIV Выпуск III/Под ред. Н.П. Дашкевича - К., 1900

6. А.М. Лазаревский Описание Старой Малороссии Том 3 Полк Прилуцкий - К., 1902

7. В.М. Заруба Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648_1782 рр.-Дніпропетровськ, 2007

8. А. Ригельман Летописное повествование о Малой России, ее народе и козаках вообще Часть II - М., 1847

9. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г./Под ред. Н.А. Тройницкого - СПб., 1905

10. Вісті ВУЦВК №47 3 березня 1923р.

11. В.Половець Адміністративно-територіальний устрій Чернігівської області(1917-1932 рр.)//Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини: Матеріали науково-практичної конференції(Чернігів, 4 жов. 2007р.)/За ред. С.А. Леп'явка, В.М. Бойка - Ніжин, 2007

12. Відомості Верховної Ради Української РСР №4 31 травня 1957р.

знайти на карті України

Ічня, залізничний вокзал. Будівля відновлена у 1963-1964 роках

Воскресенська церква. Побудована у 1810 році на місці церкви, де у 1662 році Переяславського полковника Якима Сомка обрали гетьманом

Миколаївська церква. Будівля II половини XIX століття. Відновлена у 2007 році